Картини війни

 
 Плакат Юрія НерослікаПевно, часи монументальних полотен, які відтворюватимуть нинішні героїчні часи ще попереду. Але й сьогодні художники за професією чи покликанням відображають свої почуття в картинах та плакатах.
Війна змінила українців, зачепивши чи не кожну сферу нашого життя, змінивши саме світосприйняття. А що «майстри культури»? Як відреагували ті, чиє покликання – бути  камертоном суспільних почуттів? Поети, композитори, художники, у чиїй творчості був тільки мир, – що тепер надихає їх?
Вірші, пісні, картини про війну, створені останнім часом професіоналами та аматорами, згодом можуть стати класикою української культури. Вони відверто, яскраво та чесно розкажуть нащадкам про ці трагічні й одночасно сповнені надією для України дні.
Цією публікацією ТОЧНО починає знайомити читачів з митцями, чия творчість сьогодні тісно пов’язана з долею та воєнними  буднями України. 

Плакатом та автоматом

Один з тих, хто воює сьогодні одночасно й на справжньому фронті, й на інформаційному, – художник-дизайнер з Харкова, арт-директор журналу «Музеї України» та Музею української пропаганди Юрій Нерослік. Малювати за допомогою комп’ютерних програм плакати на патріотичну тему він почав ще на Майдані. Влітку 2014-го пішов добровольцем на фронт. Під час виходу з Іловайського котла був поранений. Сьогодні молодшій сержант Збройних Сил України, сапер групи інженерного забезпечення 92-ї окремої механізованої бригади Юрій Нерослік продовжує службу на фронті. Весь свій вільний час присвячуючи мистецтву.

– Самий потяг створювати плакати я відчув після трагічних подій на Майдані. Тому на перших моїх плакатах був Майдан, – розповів ТОЧНО Юрій Нерослік. – Потім почалася війна. Іловайськ, поранення, госпіталь, знову служба в бригаді – розмінування, підриви. Вільний час намагаюся використовувати на волонтерство: роблю плакати. А ідеї для них черпаю з власного бойового досвіду. Я бачив і зараз бачу війну, я знаю, чим живуть бійці – любов’ю до України, бажанням повернутися додому з перемогою.

Плакати молодшого сержанта з 92-ї бригади демонструвались і продовжують демонструватися у низці музеїв. Зокрема, на пересувній виставці батальйону «Айдар» під Щастям, в Національному музеї-заповіднику «Битва за Київ у 1943 році», що розташований недалеко від бази Нацгвардії у Нових Петрівцях, Музеї плакату в Пирогові, Музеї української пропаганди, що у Деснянському районі Києва. Але передусім творчий доробок Юрія Неросліка йде туди, де найбільш потрібен – на фронт.

Журнал «Музеї України», Музей плакату і Музей української пропаганди сьогодні на волонтерських засадах виготовляє сотні патріотичних плакатів, спрямовуючи їх у військові частини. Громадяни, які бажають підтримати добру справу, можуть надіслати кошти на друк патріотичної продукції (у гривнях, по Україні: картка Приватбанку 5168 7423 3627 2236, телефон Юрія Неросліка – +380677830307). Окрім того, Юрій Нерослік нині спільно з волонтерами працює над створенням проекту «Моя Україна», що передбачає  проведення виставок патріотичних плакатів по всій країні. Художник звертається до представників місцевих органів самоврядування на обласних, районних рівнях, а також до всіх громадських організацій України та світової спільноти, з пропозицією взяти участь у формуванні проекту.

За словами Юрія Неросліка, плакат він вважає не менш важливою своєю зброєю, ніж автомат.

– Після війни буду обов’язково продовжувати тему політичного плакату. Це вкрай необхідно для виховання не лише патріотизму, гордості за нашу країну. Це потрібно для того, щоб питання єдності країни більше ніколи не порушувалося. Бо Україна у нас одна и єдина, – говорить воїн-митець.

Заради мирних світанків

Литовська художниця, що мешкає зараз у Києві, Беата Куркуль почала писати картини «про війну» після відвідування госпіталю.

– У червні 2014 року я потрапила до госпіталю прикордонників, побачила поранених, почула їхні розповіді. Не пам’ятаю, що тоді вразило більше: історії хлопців, то, як вони розповідали, або ж їхні обличчя, очі під час розмови, – розповіла ТОЧНО Беата. – Після цього дуже хотілося написати тоді ще друзям – знайомим росіянам багато недоброго. Але замість цього почала малювати – щоб заспокоїтися, переварити побачене і почуте, подумати. Визначити своє місце у тому, що відбувається. І зрозуміти, що з цим можу робити конкретно я, зі своїми вміннями. Залишатися осторонь, намагатися зберігати якийсь нейтралітет (мовляв, не моя війна, я громадянка іншої країни) вже не виходило – чоловік втягнувся у волонтерську діяльність, його телефон дзвонив все частіше, у будинки з’явилися зовсім немирні речі: бронежилети, каски, розвантаження.

За словами Беати, крім того, їй не дуже подобалося те, як соцмережі реагували тоді на події. Не подобалися страх і зневіра серед оточуючих. І особливо – потоки брехні і бруду, вивернуті росіянами та їх прихильниками на Україну і українців. «Найкраще, що я змогла придумати, щоб якось підтримати українців, – це ось цими своїми роботами», – говорить художниця.

Переважна більшість робіт Беати, створених на графічному планшеті за допомогою комп’ютерних програм, присвячені прикордонникам. Однак є картини, героями яких стали розвідники, військові медики, волонтери.

Сюжети, за словами художниці, вона черпає звідусюди.

– Сюжети «постачають» мені музика, фотографії воїнів АТО (особливо ті, які надсилають наші підопічні прикордонники), розповіді, розмови з бійцями, відео – можна перераховувати дуже довго. Іноді їх підказують інші люди. Наприклад, робота «Татова доця» малювалася для знайомого прикордонника з Харківського прикордонного загону. Зображені він разом зі своєю донькою Дашею.

А от картина «Блок-пост» була намальована під впливом композиції Джона Дрімера «Братство». «Хоча мережевий люд і намагався прикріпити її до якогось конкретного епізоду АТО, пов’язаного з обороною того чи іншого блок-посту, насправді це «якийсь» блок-пост. Будь-який, що оборонявся. Я усім їм бажала вистояти, побачити світанок», – розповіла Беата.

Щоб увесь світ знав…

Війна на сході України отримала відгук у творчості відомого словацького художника Радо Явора. За своє творче життя він уже створив чимало картин на історичну та військову тематику, але перші «політично ангажовані» роботи з’явилися у художника саме на підтримку України.

– Навесні минулого року, коли Росія розпочала свою агресію, я серцем відчув, що це швидко не закінчиться, – розповів ТОЧНО Радо Явор. – Я був наляканий цим вторгненням, тож моя картина була як маленька підтримка українських солдатів, які першими прийшли на Донбас. Вони йшли захищати свою країну тоді, коли ніхто на Заході навіть не  усвідомлював, що це справжня війна. Я опублікував цю картину в інтернеті, щоб, можливо, якось пояснити, що відбувається в Україні.

За словами Радо, картина «Україна. Весна» з’явилася ще тоді, коли Україна посилала на Донбас лише Національну гвардію. Ніякої важкої зброї. А отже, зображення танка – певна творча фантазія автора.

А от наступну свою картину «Україна. Літо» словацький художник створював тоді, коли вже точилися найзапекліші бої на сході України.

– Над наступною картиною я розпочав працювати в серпні. Тоді, коли здавалося, що Україна от-от буде звільнена. Але ближче до середини місяця Росія посилила активність. Слідкуючи за подіями, я не був впевнений, що закінчу роботу. Серпень минулого року – дуже важкий час для вашої країни. Багато людей вбито, багато – розчаровані.  Донецьк міг би бути вільним, я знав це. Я закінчив роботу. Це було моє бачення майбутнього, і я певен, що так одного дня і трапиться, – говорить Радо Явор.

На третю картину – «Україна. Зима» – художника надихнула епопея захисту українськими «кіборгами» Донецького аеропорту. Як розповідає Радо, наші бійці через чисельні репортажі закордонних ЗМІ стали відомими усьому світу. Він, у свою чергу, вирішив на підтримку «кіборгів» створити 3D-картину. Свою роботу Радо Явор опублікував апередодні Різдва з присвятою:«Я бажаю щасливого Різдва всім людям в Україні, особливо на Східному фронті, в аеропорту Донецька. Я не можу собі уявити, як важко сидіти на холоді та чекати ворога».

Радо розповідає про плани створити ще кілька робіт про і для України.

– Я відчуваю, що ця війна впливатиме на всю Європу ще багато років. Ми повинні підтримувати Україну будь-якими засобами, зважаючи на те, що Росія витрачає купу грошей на поширення брехні тут. Але був би щасливий, якби мені більше не довелося малювати картини про цю війну. Я все ще сподіваюся, що триматиметься бодай якийсь мир, хоча, можливо, я дуже наївний, – говорить Радо Явор.

http://www.tochno.media/rus/publication/kartini-viyni-1431002083.html

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s