Музейник повний кавалер ордену За заслуги!

Іван Вікован – повний кавалер ордену За заслуги!

Музеєтворець-аксакал Іван Вікован отримав високе державне визнання – першим з українських музейників став повним кавалером ордену “За заслуги”!

Славетне козацьке село Нові Петрівці може пишатися досягненнями директора Національного музею-заповідника “Битва за Київ у 1943 році”! Гарна новина як для Вишгородського району, так і для всієї Київської області!

bb7b7-p2220066Указ Президента: Про відзначення державними нагородами України з нагоди 25-ї річниці незалежності України

За значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток України, вагомі трудові здобутки та високий професіоналізм  п о с т а н о в л я ю:

Нагородити орденом “За заслуги” І ступеня

ВІКОВАНА Івана Петровича – директора комунального закладу Київської обласної ради “Національний музей-заповідник “Битва за Київ у 1943 році”.

Приємно, що Іван Петрович член редколегії журналу “Музеї України”, саме завдяки йому було створено Музей слідопитів, успішно діє Музей плакату України, увічнюється подвиг Захисника України – Героїв АТО.

Це дійсно кращий сільський військовий музей країни!

s98773416Цитата з вітального слова колективу: “Кількість відзнак та нагород цієї людини можна перерахувати, але те, що він зробив та й зараз робить, оцінити навряд чи можливо якимись званнями. Він зробив багато по-справжньому господарських справ, присвятивши метушливі роки свого життя на благо пам’яті загиблих героїв за честь та волю Батьківщини. В наш час не кожен так зможе, а якщо й зможе, то тільки з власної вигоди. Здається, з кожним жестом і з кожною мімікою на обличчі, відчувається його щире вболівання за музей. Нестерпний біль лунає у словах, коли згадує війну і тих людей, яких вона жорстоко забрала навіки в небуття…

Про його відверте переймання долею музею-заповідника “Битва за Київ у 1943 році” можна одразу помітити без зайвих слів, думок і роздумів, якщо просто пройтися заповідною територією. Все там доглянуто, пофарбовано, як у доброго господаря на подвір’ї. Кожна експонована одиниця техніки, як щойно з конвеєру. Алея Пам’яті зачаровує зір, перехоплює подих. І ще багато іншого, повз чого так просто не пройдеш, не звернувши уваги.

dscn7467Бойовий характер Заслуженого працівника України Івана Вікована, нагородженого орденом “За заслуги І-III ступеня”, відчули на собі ті, хто хотів у 2006 році незаконними діями та рішеннями забрати близько чотирьох гектарів заповідної території під будівництво розважального комплексу. Незважаючи на свій поважний вік, директор музею, бився, мов лев, з усіма незаконними загарбниками. Знайшов сили й для боротьби з колишнім головою сільської ради, що зараз несе кримінальну відповідальність за свої неправомірні дії. Саме після цього випадку за щирим клопотанням Івана Петровича та ще сотні небайдужих людей, в тому числі й журналістів, 14 травня 2008 року був підписаний відповідний Указ Президента України про надання статусу Національного Державному музею-заповіднику “Битва за Київ у 1943 році”.

s48857893Щире вболівання Івана Петровича відчувається не тільки за музей, але й за село Нові Петрівці, хоча він і не є його жителем, але свої обов’язки Новопетрівського сільського депутата виконує відмінно.

Свої міцне коріння цей поважний чоловік тягне з Тернопільщини. В селі Слов’ятин промайнули дитячі роки. Із двох дітей в родині Іван Вікован був найстарший. Народжений у трудолюбивій, бідній селянській родині, Іван Петрович мав неабияку повагу до людської праці, адже все його дитинство було тісно пов’язано з тяжкою роботою в глибокому селі. З восьмого класу працював у місцевому радгоспі “Україна”, виконуючи різну роботу. Після десятого класу вперше поїхав з дому, але не на відпочинок чи екскурсію, а на заробітки в Херсонську область, щоб там зі своїми ровесниками складати солому в колгоспі. Заробивши тону пшениці та сто п’ятдесят рублів, купив собі вихідного костюма та велосипед.

s812660961У 1969 році почалось студентське життя Івана Петровича. Він вступив до Львівського державного університету ім. Івана Франка, якого успішно закінчив, отримавши кваліфікацію вчителя хімії та біології. Саме у великому м. Львів молодий хлопець вперше побачив електричну лампочку, трамвай та великі будинки.

Як справжній мужчина, пройшов службу в Радянській Армії. Від так в 1971 році почав свою трудову діяльність в Лютізькій середній школі Вишгородського району, де оселився на постійне місце проживання, адже саме з цього села була його дружина. Праця вчителя хімії тривала недовго. Вправного педагога підмітили вчасно. Вже у 1977 році запропонували стати директором Новопетрівської восьмирічної школи N2. Паралельно працював у відділі пропаганди та агітації Вишгородського райкому партії.

5-го квітня 1980 року Івана Вікована знову призначено директором, але вже не освітнього, а культурного закладу. Тодішній Пам’ятник-музей визволення м. Києва вітав свого третього наставника.

Іван Петрович прийшов дуже вчасно на цю посаду. Під його керівництвом було збудоване та відремонтоване не одне приміщення.

З кожним роком, разом з колегами, директор музею-заповідника, примножують його фонди, які зараз вже досягли більше трьох з половиною тисяч музейних предметів.

Двічі обиравсь депутатом Вишгородської районної ради та Новопетрівської сільської ради. Крім того, серед його заслуг перед нашим селом – відкриття автобусного маршруту «ст. м. Героїв Дніпра – с. Нові Петрівці». За клопотанням Івана Петровича до управління «Облавтодор» до Дня 60-річчя Перемоги зроблено капітальний ремонт по вул. Ватутіна. З його подання було встановлено пам’ятний знак про перебування Т.Г. Шевченка в Межигір’ї, урочищу «Дзвінки» надано статус «Заповідника місцевого значення». Завдяки його наполегливій праці та вмілому керівництву Державний музей-заповідник «Битва за Київ у 1943 році» у 2007 році визнаний кращим сільським музеєм.

За ініціативи Івана Петровича були знайдені і перепоховані десятки залишків невідомих солдат. Пошуки не припиняються й зараз. Постійно ведеться посилена пошукова робота, щоб знайти рештки загиблих у бою щоб віддати їх землі з військовими почестями.

Та спокою на жаль не знає людська натура Івана Петровича, адже вже котрий рік його бентежить будівництво Каплиці Пам’яті невідомим солдатам, щоб ті, хто приходить до Національного музею-заповідника “Битва за Київ у 1943 році”, могли поставити свічку за полеглих в бою”.

Приклад Івана Вікована показовий. Сумлінно виконуй свою роботу, не бійся братися за створення сучасного музейного комплексу серед чистого поля, твори добро – і слава та нагороди тебе знайдуть!

Щиро вітаємо!

Віктор Тригуб, редактор журналу “Музеї України”, директор Музею плакату України

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s